Порушення слуху – що це таке?

faces-300_1920Типи порушень слуху – приглухуватості і глухоти

Стійке порушення слуху називається приглухуватістю. Тип приглухуватості визначається локалізацією патологічного процесу в органі слуху.

За сукупністю анатомічних і фізіологічних ознак в органі слуху виділяють звукопровідний і звукосприймальний відділи.

Звукопровідний відділ включає в себе зовнішнє і середнє вухо; функція звукопровідного апарату полягає у передачі фізичних коливань із зовнішнього середовища до рецепторного апарату внутрішнього вуха, = до волоскових клітин Кортієвого органу.

Звукосприймальний відділ складається з внутрішнього вуха, слухового нерва, підкіркових центрів і провідних шляхів, слухової кори головного мозку; функція звуковосприймаючого апарату полягає у перетворенні фізичної енергії звукових коливань в енергію нервового імпульсу з подальшою його передачею в слухову кору і перетворення цього імпульсу в слухове відчуття.

Туговухість може бути викликана:

  • ураженням звукопровідного відділу органу слуху
  • ураженням звукосприймаючого відділу органу слуху
  • комбінованим ураженням звукопровідного і звукосприймаючого відділів органу слуху.

Визначення порогів чутності повітряно і кістково-проведених тонів при дослідженні слуху методом суб’єктивної аудіометрії дозволяє оцінити функцію звукопровідного і звукосприймаючого апарату слухового аналізатора і визначити тип приглухуватості.

Повітряне і кісткове звукопроведення

Звукова енергія надходить до звуковосприймаючих структур внутрішнього вуха шляхом повітряного і кісткового звукопроведення.

asoundtract002-800

Малюнок 1. Схема поширення звуків по повітряному і кістковому звукопроведенню.

Повітряне звукопроведеня – звичайний шлях надходження звукових коливань у вухо, при якому звук приходить до барабанної перетинки по структурах звукопровідного апарату – через вушну раковину і зовнішній слуховий прохід. Коливання барабанної перетинки через ланцюг слухових кісточок передаються рідинам слухового равлика – пери і ендолімфі, призводять в коливальний стан основну мембрану і структуру Кортієвого органу.

Кісткове звукопроведеня – проведення звукової вібрації від поверхні голови прямо до равлика внутрішнього вуха, оминаючи середнє вухо. При надходженні звуків у вухо шляхом кісткового звукопроведення звукові коливання поширюються по кістках і тканинах голови. Під впливом кістковопроведених звуків відбувається вібрація кісткових стінок равлика внутрішнього вуха, яка передається і наповнює її рідиною. Це, в свою чергу, викликає коливальні рухи базилярної мембрани і Кортієвого органу. Далі все відбувається так само, як при повітряному звукопроведенні.

При діагностиці слуху методом суб’єктивної аудіометрії для оцінки повітряного звукопроведення пороги чутності повітряно-проведених звуків вимірюють за допомогою головних повітряних телефонів.

При діагностиці слуху методом суб’єктивної аудіометрії для оцінки кісткового звукопроведення пороги чутності кістково-проведених звуків вимірюють за допомогою кісткового телефону.

Основне діагностичне значення для виявлення типу приглухуватості за допомогою тональної порогової аудіометрії має співвідношення порогів повітряно- і кістково-проведених звуків.

Ураження звукопровідного апарату – кондуктивна приглухуватість

soundtract003-800

Малюнок 2. Кондуктивна приглухуватість виникає при ураженні вукопоровідного апарату. На схемі відзначена локалізація порушень.

Ураження звукопровідного апарату (рисунок 2) не впливає на кісткове звукопроведення тому що кістковопроведені звуки поширюються до слухового  равлика по кістках черепа, в обхід зовнішнього і середнього вуха (малюнок 1).

Таким чином при ураженні звукопровідного апарату пороги чутності кістковопроведених звуків не відрізняються від норми.

У той же час пороги чутності повітряно проведених звуків погіршуються, оскільки в результаті патологічного процесу виникає перешкода природному проходженню звуку до чутливих волоскових клітин слухового равлика.

Це проявляється у тому, що пороги чутності повітряно проведених звуків при кондуктивній приглухуватості знижені.

На тональній пороговій аудіограмі (малюнок 3) реєструється різниця між тональними порогами кістково і повітрянопроведених звуків, так званий кістковоповітряний інтервал.

Рисунок 3. Пороговая тональная аудиограмма при поражении звукопроводящего аппарата. Пороги слышимости костнопроведенных тонов не нарушены. Пороги слышимости воздушнопроведенных звуков до 40 – 50 дБ. Между порогами слышимости костно- и воздушнопроведенных звуков имеется существенная разница – костновоздушный интервал. Условные обозначения: х – пороги слышимости костнопроведенных звуков, - пороги слышимости воздушнопроведенных звуков.

Малюнок 3. Порогова тональна аудіограма при ураженні звукопровідного апарату. Пороги чутності кістковопроведених тонів не порушено. Пороги чутності кістковопроведених звуків до 40 – 50 дБ. Між порогами чутності кістково і повітрянопроведених звуків має місце суттєва різниця – кістковоповітряний інтервал. Умовні позначення: х – пороги чутності кістковопроведених звуків, – пороги чутності кістковопроведених звуків.

Причини кондуктивної приглухуватості при патології зовнішнього вуха

  • Атрезія зовнішнього слухового проходу – вроджене або набуте зрощення зовнішнього слухового проходуСірчана пробка зовнішнього слухового проходу
  • Зовнішній отит – гостре або хронічне запалення зовнішнього слухового проходу
  • Сторонні тіла зовнішнього слухового проходу

Причини кондуктивної приглухуватості при патології середнього вуха

  • Перфорація барабанної перетинки, що виникає в результаті травми, інфекції або різкого перепаду атмосферного тиску
  • Тимпаносклероз – стоншення барабанної перетинки
  • Гострий і хронічний середній отит – запалення середнього вуха
  • Євстахіїт – порушення вентиляційної функції слухової труби в результаті запальних процесів в носоглотці або розростання аденоїдних вегетацій
  • Отосклероз – розростання кісткової тканини в області підніжної пластинки стремена характеризується патологічним розростанням кісткової тканини навколо підстави стремена – однієї з слухових кісточок середнього вуха, що призводить до нерухомості цієї кісточки і кондуктивної приглухуватості. Згодом отосклеротичий процес може проявитися і в різних відділах внутрішнього вуха, приводячи до поразки звукосприймаючого апарату.
  • Порушення цілісності слухових кісточок, зазвичай виникає при травмі.

Часто кондуктивна втрата слуху може бути усунена або покращена шляхом консервативного або хірургічного лікування. У випадках неефективності лікування або наявності протипоказань до операції, пацієнти з кондуктивної приглухуватості можуть успішно користуватися слуховими апаратами, включаючи слухові апарати з кістковим телефоном.

Ураження звукосприймаючого апарату

До звуковосприймаючого апарату відносяться структури внутрішнього вуха (зовнішні і внутрішні волоскові клітини), слуховий нерв, підкіркові центри і провідні шляхи слухового аналізатора, слухова кора головного мозку. Порушення звукосприймаючого апарату виникає при порушеннях у будь-якій з цих структур (малюнок 4).

Рисунок 4. Поражение звуковоспринимающего аппарата возникает при поражении внутреннего уха (А), слухового нерва (Б), подкорковых структур слухового анализатора (В) и слуховой коры (Г).

Малюнок 4. Ураження звукосприймаючого апарату виникає при ураженні внутрішнього вуха (А), слухового нерва (Б), підкіркових структур слухового аналізатора (В) і слухової кори (Г).

При ураженні звукосприймаючого апарату сприйняття повітряно і кістковопроведених звуків порушено у рівній мірі. На тональній пороговій аудіограмі пороги кістково і повітрянопроведених тонів знижені в рівній мірі, кістково-повітряний інтервал відсутній (малюнок 5). Залежно від характеру порушення звукосприймаючого апарату ступінь зниження слуху може бути від мінімальної до глухоти.

Рисунок 5. Пороговая тональная аудиограмма при поражении звуковоспринимающего аппарата. Пороги слышимости костно- и воздушнопроведенных тонов нарушены в равной степени. Костно-воздушный интервал отсутствует. Условные обозначения те же, что и на рисунке 3.

Малюнок 5. Порогова тональна аудіограма при ураженні звукосприймаючого апарату. Пороги чутності кістково і повітрянопроведених тонів порушені в рівній мірі. Кістково-повітряний інтервал відсутній. Умовні позначення ті ж, що і на малюнку 3.

Сенсорна туговухість

Сенсорна туговухість виникає через порушення функції або загибелЬ чутливих волоскових клітин в слуховому  равлику (рисунок 4, А), в більшості випадків є постійною і може обумовлювати важке, глибоке зниження слуху, а іноді і глухоту.

Сенсорна туговухість може бути вродженою чи набутою.

Вроджена сенсорна туговухість обумовлена:

  • Генетичними аномаліями і синдромами
  • Ускладненнями під час пологів, такими як асфіксія або аноксія, родова травма, жовтяниця новонароджених.
  • Глибокою недоношеністю.
  • Внутрішньоутробними інфекціями плоду, зокрема краснуха або цитомегаловірус.

Придбана сенсорна туговухість виникає в результаті впливу наступних факторів:

  • Ускладнення інфекційних захворювань: грипу, парагрипу, аденовірусної інфекції, епідемічного паротиту, скарлатини, інфекційного менінгіту, бруцельозу, сифілісу і СНІДу.

  • Ототоксичну дію лікарських речовин, антибіотики аминогликозидного ряду (мономіцин, канаміцин, гентаміцин, неоміцин) і стрептоміцини (стрептоміцин, дегідрострептоміцін), діуретики (фуросемід, етакринова кислота), протипухлинні препарати (цисплатин, лізонідазол), похідні саліцилової кислоти, спазмоневралгін, хінін, спіронолактон (верошпирон).
  • Травматичні пошкодження внаслідок черепно-мозкової травми, різких коливань атмосферного тиску (баротравма), дії інтенсивного звуку (акутравма).
  • Професійні фактори – шумова приглухуватість, викликана тривалим перебуванням в умовах виробничого шуму.
  • Вікові зміни (пресбіакузіс) – вікове порушення слуху, обумовлене дистрофічними і атрофічними змінами у внутрішньому вусі.
  • Судинні розлади при при гіпертонічній хворобі, вегето-судинній дистонії, остеохондрозі шийного відділу хребта, коагулопатії, діабеті, атеросклерозі.
  • Захворювання внутрішнього вуха – Хвороба Меньєра, лабіринтит.

На відміну від кондуктивної приглухуватості, сенсорна туговухість не піддається хірургічному лікуванню. Консервативне лікування може бути ефективно при гострій сенсорній приглухуватості, за умови початку застосування адекватного лікування протягом перших днів захворювання. При хронічній сенсорній приглухуватості консервативне лікування може усунути або зменшити симптоми приглухуватості і носить головним чином профілактичний характер. Основним методом реабілітації пацієнтів з сенсорною приглухуватістю є слухопротезування сучасними слуховими апаратами.

Невральна туговухість

Невральна туговухість виникає при ураженні слухового нерва (рисунок 4Д). Найчастішим ураженням слухового нерва є невринома слухового нерва (кохлеовестибулярна шванома). Неврінома слухового нерва – доброякісна, в більшості випадків одностороння пухлина. Ступінь порушення слуху – від мінімальної до глухоти, залежить від розміру і локалізації пухлини. Лікування хірургічне.

Іншим ураженням слухового нерва є гострий неврит слухового нерва – ускладнення вірусної інфекції, що призводить до дегенеративних змін в слуховому нерві. Супроводжується раптовим зниженням слуху, як правило важкого або глибокого ступеня.

Порушення передачі нервових імпульсів через синапси (контакти) між внутрішніми слуховими клітинами равлика внутрішнього вуха і волокнами слухового нерва, і / або проведення нервових імпульсів волокнами слухового нерва обумовлює появу синдрому слухової нейропатії.

Характерною аудіометричною ознакою невральної втрати слуху є мовнотональна дисоціація – тяжке порушення розбірливості мовного тесту (аж до повної відсутності розбірливості), непропорційний ступень зниження тонального слуху. Важливе значення в діагностики невральної приглухуватості мають об’єктивні методи аудіологічної діагностики – імпедансометрія і реєстрація КСВП, а також дослідження методами візуалізації: комп’ютерною томографією (КТ) та магнітнорезонансною томографією (МРТ).

Центральна туговухість

Центральна туговухість – порушення слуху, викликане патологічними змінами в підкіркових центрах і провідних шляхах слухового аналізатора (рисунок 4, В), а також в слуховій корі головного мозку (малюнок 4, Г). Ці порушення можуть мати різні причини і викликатися гемолітичною хворобою (жовтяницею) новонароджених, пухлинами головного мозку, порушеннями кровопостачання мозку, хворобами демиєлінізації (зокрема розсіяним склерозом), черепно-мозковими травмами, спадковими захворюваннями, хворобами обміну речовин (діабет).

Центральна туговухість зустрічається значно рідше, ніж кондуктивна і сенсорна. Центральна туговухість рідко проявляється у вигляді глухоти – тільки у виняткових випадках повного руйнування ядер равлика. Ізольоване ураження ядер равлика при гемолітичній хворобі новонароджених проявляється як синдром слухової нейропатії. У більшості випадків при центральній приглухуватості виявляють незначне зниження порогів чутності або пороги чутності в нормі. При цьому є грубі порушення розбірливості мовного тесту, аж до повної відсутності розбірливості мови.

Велике значення в діагностиці центральної приглухуватості мають методи об’єктивної аудіометрії – акустична РЕФЛЕКСОМЕТРІЯ, КСВП, КТ, МРТ, консультація суміжних фахівців (невропатолога, нейрохірурга, окуліста).

Комбіноване ураження звукопровідного і звукосприймаючого відділів органу слуху

Рисунок 6. Комбинированная тугоухость. На схеме отмечена локализация нарушений.

Малюнок 6. Комбінована туговухість. На схемі відзначена локалізація порушень.

Комбінована туговухість виникає при ураженні звукопровідного і звукосприймаючого (як правило слухового равлика) відділів органу слуху.

Тональні пороги кістково і повітрянопроведених звуків знижені в різному ступені. На тональній пороговій аудіограмі реєструється кістково-повітряний інтервал.

Найчастіше змішана приглухуватість виникає при гострому або хронічному отиті, ускладненому порушеннями в слуховому равлику. При цьому типі приглухуватості застосовують медикаментозне або хірургічне лікування для усунення кондуктивного компонента, слухові апарати для компенсації порушення звукосприймаючого апарату.

Рисунок 7. Тональная пороговая аудиограмма при комбинированной тугоухости. Пороги слышимости костно- и воздушнопроведенных тонов нарушены в разной степени. Пороги слышимости костно-проведенных тонов в диапазоне частот 250 – 2000 Гц ниже чем в норме, но выше чем пороги слышимости воздушно-проведенных звуков. В этом частотном диапазоне имеется костно-воздушный интервал. Условные обозначения те же, что и на рисунке 3.

Малюнок 7. Тональна порогова аудіограма при комбінованій приглухуватості. Пороги чутності кістково і повітрянопроведених тонів порушені в різному ступені. Пороги чутності кістково-проведених тонів в діапазоні частот 250 – 2000 Гц нижче ніж в нормі, але вище ніж пороги чутності повітряно-проведених звуків. У цьому частотному діапазоні є кістково-повітряний інтервал. Умовні позначення ті ж, що і на малюнку 3.